За волю України загинув наш земляк Лаврів Олег Петрович
За волю України загинув наш земляк Лаврів Олег Петрович
Лаврів Олег Петрович народився 7 лютого 1975 року у селі Козарі Рогатинського району в сім’ї Лавріва Петра Олексійовича і Лаврів Євгенії Григорівни. 1982 року прийнятий на навчання у Козарівську восьмирічну школу, яку у 1990 році успішно завершив.
Продовжив навчання у Вищому професійному училищі №21 м.Івано-Франківська, де здобув професію верстатника широкого профілю.
Працював токарем на заводі «Карпатпресмаш», де зарекомендував себе професійним та відповідальним працівником, паралельно навчався на водія і закінчив Войнилівське училище.
Одружився, у першому шлюбі виховував трьох добрих, гідних та розумних дітей Христину, Юлію і Богдана.
Більшу частину життя Олег Петрович прожив у рідному селі Козарі на Рогатинщині. Всі односельчани знали його як сміливого, чесного, добросовісного, надзвичайно працьовитого, відповідального і порядного сина, чоловіка, батька, брата.
Працював на заробітках у Польщі, Олегу Петровичу все вдавалося, до чого приклав руки. Працював токарем, садівником, будівельником, допомагав батькам по господарству.Був дбайливим сім’янином і батьком.
У 2021році одружився вдруге на дружині Ірині з села Крилос Галицької територіальної громади. Опікувався Вікторією і Владиславом, дітьми дружини Ірини.
Громада села Крилос знали Олега Петровича як добру, щиру і відповідальну людину, поважали за людяність, відкритість і гідність.
Останні роки працював на заводі міста Івано-Франківська токарем-фрезерувальником. Зарекомендував себе відповідальним, талановитим, вправним майстром своєї справи.
Дуже гідний, надзвичайно порядний чоловік, хотів бути потрібним усім.Але найбільшу потрібність відчув, коли треба було захищати Україну. Казав : «Я хочу захищати неньку- Україну».
З 18.05.2024 року проходив військову службу за мобілізацією на посаді курсанта навчального взводу навчальної роти в/ч А3838, звідти направлений у в/ч А1538 м.Хмельницького солдатом-такелажником, де проходив службу до 12.01.2025 року, пізніше вибув до нового місця служби у в/ч А0216 с.Дачне Одеської області.
З 23.01.2025 року матрос-навідник морської піхоти.
28 січня 2025 року сім’ю стареньких батьків і всю родину сколихнула страшна звістка- «зник безвісти».
Упродовж року вважався зниклим безвісти і лише тепер стало відомо про найстрашніше і найболючіше – про його загибель.
Рік надії та болісного чекання завершився важкою, невимовною правдою- Воїн віддав своє життя, проявивши мужність і героїзм у бою біля населеного пункту Петропавлівка Донецької області .
Без найріднішої людини залишилися мати Євгенія та батько Петро, доньки Христина, Юлія, син Богдан, дружина Ірина та сестри Ірина та Ольга.
Молимося за душу Героя, нехай вона знайде вічний спочинок, а Господь дасть силу рідним пережити це важке горе.
Світла пам’ять і Слава Герою!
Про прибуття траурного кортежу із загиблим буде повідомлено згодом.
